Вони померли, щоб ми жили! Пам’ятай про Крути

Є в українській історії події, які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть молодих захисників Української Держави, яка заявила світові, що вона хоче бути господарем у своїй хаті.
Так здекларував IV універсал Центральної Ради, проголошений 22 січня 1918 року. 
У ньому зазначалося: «…віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».

А вже через 7 днів, 29 січня 1918 року чужинецька орда хлинула на Україну. Основні українські військові сили залишилися в Києві, бо робітники, обдурені більшовиками, хотіли повалити Центральний уряд, законний уряд Української держави. І вони, 600 юнаків, із Українського студентського Січового Куреня та І Української Юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького та студенти високих шкіл, гімназисти і учні інших шкіл – пішли… Пішли, коли вдарив останній час, коли Україну більше захищати не було нікому…

19 березня на Аскольдовій могилі ховали їх, як писав П. Тичина, «30 мучнів українців, славних, молодих…»

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! –

…………………….

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! –

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Ховали велично… Так постала друга, крім Тарасової, свята могила над Дніпром, яка мала промовляти: «Подорожній, розкажи землякам, що ми вмерли, вірно сповнивши закон…».

Але… Не так сталося як гадалося…«Горе народові, що забуває своїх героїв». 1936 року, в рік наростання обертів сталінської терористичної машини, була зруйнована Аскольдова могила. Навіть мертвих – боялася комуністична влада юних борців за незалежність України: могилу по-бандитському «закатали під асфальт», а пам'ять покрила болотом брехні й наклепів. Але пам'ять про Героїв Крут не завмирала. Про них пам’ятали у Львові: їх відзначали як українське всестудентське свято (1932 р.).

Вічна слава героям котрі полягли у нерівному бою під станцією Крути!